Вперше термін «козак» було згадано в Початковій монгольській хроніці 1240 року.
У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих. На землях сучасної України згадки про козаків відносяться до XIV ст., коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу — це люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, які розташовані на землях сучасної України, Росії, Казахстану й деяких інших країн Азії.
Ці люди вели кочовий військовий спосіб життя, здобували засоби для існування за допомогою війни й підсобних промислів (полювання, рибальство, пізніше - торгівля та землеробство). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема - Речі Посполитої, у деяких випадках нападали на панські маєтки, купецькі каравани.
Ці люди вели кочовий військовий спосіб життя, здобували засоби для існування за допомогою війни й підсобних промислів (полювання, рибальство, пізніше - торгівля та землеробство). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема - Речі Посполитої, у деяких випадках нападали на панські маєтки, купецькі каравани.
Джерела свідчать, що в умовах розпаду Золотої Орди та підсилення Кримської і Ногайської Орд, які складалися переважно з мусульман і не враховували інтересів християнських воїнів монгольського війська, останні невеликими загонами уходили зі служби, подалі від великих міст, в українські і волжські степи. Серед них було чимало нащадків воїнів дружин тих південноруських і половецьких князівських родів (напр. вищезгадані бродники і берладники), які приєдналися до військ Степової Імперії у XIII-XIV ст. Зокрема, нащадком відомого половецького роду Кият був Мамай, який воював з Дмитром Донським і був у конфлікті з кримськими ханами й нащадки якого стали першими козацькими отаманами, старостами черкаськими.
Перші письмові згадки про козаків, які з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею й визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор М. Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізіда і нащадка Мамая.
Достеменно відомо тепер, що перші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. За свідченнями тогочасних літописців, перші козацькі слободи знаходилися обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин біля Чигирина, річки Ташлик біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отже, колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.
